Пласт “ще той”?

👁 505
12 квітня 1912 року вперше було складено пластову присягу на вірність Богові та Україні. Цього року організація святкує свій 106-ий день народження. Ми запросили на розмову пластуна-сеньйора, керівника Івано-Франківського міського осередку скаутської організації Пласту Юрка Лучина та старшопластунку Віту Дідик.  Чому “Пласт” не створює своєї партії,  як у них справи на Сході та Півдні України, чи достатньо капеланів і чи може релігія стати перепоною, аби стати пластуном, – це лише невелика частина того, про що ми їх запитали.


106 років це дуже поважний вік для будь-якої організації з українським корінням.  Водночас, “Пласт” виник паралельно з іншими молодіжними організаціями: “Січ”, “Луг”, “Сокіл”. Однак сьогодні вони не мають такої популярності й такого впливу, як ваша організація, а деякі взагалі зникли. То в чому, на вашу думку, живучість “Пласту”? Чому через 106 років усе ок, і можливо ще краще, як починалося?

Юрко Лучин

■ Почнемо з того, що “Пласт” одразу під час заснування обрав багатовекторність. Наприклад, “Сокіл” був лише спортивним товариством. Натомість від самого початку “Пласт” взяв усе найкраще для молоді, і поставив це в основу своєї організації. Плюс, коли прийшов час заборони (1930 рік), “Пласт” пішов у підпілля, де дуже активно працював. Після війни “Пласт” разом із першими емігрантами перебрався за океан (Канада, США), де були сприятливі умови для розвитку. Там продовжував бурхливо розвиватися. З першими проблисками незалежності України (кінець 1980-х), “Пласт” повернувся на історичну батьківщину.

 

“Пласт” взяв усе найкраще для молоді, і поставив це в основу своєї організації

 

Віта Дідик

► Думаю, що однією із причин є також те, що пластуни завжди сповідують вірність Богові та Україні. Важливу роль відіграв і Митрополит Андрей Шептицький у 20-х роках минулого століття. Він багато зробив для організації, зокрема подарував пластунам оселю “Сокіл”, куди досі на таборування з’їжджаються пластуни з України та діаспори.

 

 

Яким є сьогодні “Пласт” на Прикарпатті – одній з його малих батьківщин. Як сьогодні почуваєтеся?

■ Почуваємося натхненно. Ми розуміємо, що перед нами, як і перед Україною, є нові виклики. А це найкращий час для розвитку. Нам уже 106 років, але ми не можемо працювати так, як працювали 100 років тому. Ми змінюємося, шукаємо підхід, шукаємо людей, як із ними працювати, що їм запропонувати, аби бути актуальними. Тому зараз час таких великих викликів. І це супер. Я, як керівник міського осередку, відчуваю себе доволі натхненно. Що не день, то якийсь новий виклик. І це справді дуже круто.

►Ми постійно вчимося. “Пласт” – це, насамперед, молодіжна виховна організація. Завжди є діти, які тебе вчать. Не тільки ти віддаєш щось, але і вони тебе також навчають чомусь, зокрема, як бути сучасним. Мусимо підтримувати хорошу піар-компанію, навіть у соціальних мережах. Зрозуміло, має бути красива картинка, але водночас вона має відповідати дійсності.

Про будь-яку організацію, яка існує достатньо довго, з часом кажуть: “Вона вже не та”. А “Пласт” ще той? Коли вам закидають, що зараз у “Пласту” дисципліна та ідейне виховання стало м’якшим, що ви відповідаєте?

■ Навіть пластуни, що розпочинали свій шлях у 90-х, кажуть, що “Пласт” уже не той.

►Навіть у 2-тисячних він був іншим.

■ І це добре, тому що “Пласт” зразка 20-х років XX століття, коли в Галичині боролися із гнітом наших сусідів, був іншим, аніж той, який маємо сьогодні. Зараз інші виклики. Так, ми продовжуємо боротьбу, але тепер уже на Сході. Пластуни також беруть у ній участь. Але зовсім інший виклик є для “Пласту” на Прикарпатті.

Я починав у 90-х, і навіть тоді він був зовсім інакший як сьогодні. Тому ми спокійно кажемо, що “Пласт” вже не той”. Але я не можу сказати це про дисципліну. Ми завжди тримаємо високу планку.

 

Ми спокійно кажемо, що “Пласт” вже не той”

 

“Пласт” виник у Західній Україні, й у цьому регіоні він традиційно найпопулярніший. Але є інші регіони України, яким, на мою думку, також цікаво було б попластувати. Як почуваєтеся там?

■ Для всеукраїнського “Пласту” пріоритетом є осередок у кожному місті, у кожному населеному пункті. Є стратегія розвитку “Пласту”, яку започаткував Богдан Гаврилишин. Справді, на Західній Україні “Пласт” жив, живе, й буде жити. Але його треба розповсюджувати по той бік Збруча.

Зараз є дуже потужні осередки, наприклад, в Харкові. Це просто феномен. Там “Пласт” розвивається такими кроками, що напевне востаннє такий поступ у розвитку був у часи заснування організації. Також дуже потужні осередки є в Дніпрі, Запоріжжі, Нікополі, Краматорську, Донецьку, Авдіївці, Бахмуті, Краматорську. Колись дуже потужний осередок був у Донецьку. До речі, теперішній голова нашої організації в Україні Стас Андрійчук із Донецька.

Робота там є доволі складною. Розповсюджують багато міфів про “Пласт”, як про бандерівську організацію. Ми розуміємо, що люди по-різному ставляться до нашого визвольного руху. Не всі, як кажуть, увібрали історії про нього з молоком матері. Є такі, які бачать його трохи по-іншому. Тому “Пласт” там пропагується не на героях УПА. У тих регіонах є інші українські героїолодний Яр, Крути). Тобто у них є свої українські герої, на яких вони можуть рівнятися. Ми не кажемо: беріть лише наші визвольні змагання Галичини і на них будуйте свій “Пласт”. Серед учасників визвольних змагань по ту сторону Дніпра також були пластуни, і на їхніх історіях зараз і твориться новітній “Пласт”.

►Хочу сказати, що зараз у Києві налічується приблизно 1000 пластунів. Але однією з тих, хто першою почав процес відновлення “Пласту” в столиці, є пластунка зі станиці Івано-Франківськ Наталя Кияк. Вона з Юрком Юзичем, пластуном зі Львова, фактично з нуля починали у Києві.

Дуже часто в нас оголошують конкурс на команди, на комендантів для творення різноманітних акцій на Сході. Наприклад, вишкіл у Кропивницькому чи Харківській області. Завжди потрібні досвідчені пластуни, і із Західної України активно відгукуються. Ми розуміємо, що наша безпосередня участь допоможе розвіяти безглузді міфи.  

– Коли ми вже почали говорити про Схід. З початком військової агресії Росії проти України дуже багато організацій, навіть політичні партії, організували свої добровольчі батальйони. Що запропонував тоді “Пласт”?

 ■ По-перше, пластуни зголошувалися незалежно від батальйону. Хтось потрапив у “Київську Русь”, хтось – в “Азов”, в “Айдарі” були пластуни з Прикарпаття. Але є один батальйон, менш відомий – “Гарпун”. У його основу якого якраз увійшли пластуни. Чому менш відомий? Його основним завданням була розвідка. Тому інформації про нього дуже небагато. Чому саме з “Пласту”?, У перекладі “пластун” – це розвідник. І людина, яка очолювала батальйон, розуміла, хто такі пластуни, якими знаннями володіють: маскування, орієнтація на місцевості, збір інформації.

►Очолював батальйон “Гарпун” Богдан Кухарук, сьогодні він очільник “Муніципальної варти Івано-Франківська”

■ “Пласт” завжди продукує людей, які активно беруть участь у житті держави, зокрема й на фронті. Не завжди просто це афішуємо. Може це наша проблема…

 

“Пласт” завжди продукує людей, які активно беруть участь у житті держави, зокрема й на фронті. Не завжди просто це афішуємо.

 

– Ну хіба це проблема?

■ Ну власне, що для нас це не проблема.

– Як “Пласт” залучений до допомоги АТО не у військовий спосіб?

►З початком війни ми організовували благодійні вертепи, аби зібрати допомогу пораненим. Минулого року Спілка волонтерів Прикарпаття передала нам австрійські сорочки, фактично ідентичні однострою пластунок. Ми їх продаємо, а за виручені кошти купуємо необхідне для військових. Також збираємо пластикові кришечки. Гроші, виручені з утилізації пластику, йдуть на лікування поранених.

■ Крім того, у Франківську “Пласт” ініціював збір книжок на Схід дітям. Ми завжди робимо якісь мистецькі акції, до яких долучаємо як учасників АТО, так і дітей зі сходу України, з території розмежування, так званої сірої зони. Проводимо для таких дітей табори.

Ми працюємо з дітьми, які втратили там батьків. Маємо табір “Родос”, який спеціалізується на роботі з дітьми з різних куточків України, чиї батьки загинули на війні. Намагаємося бути там, де не завжди потрібні гроші.

►Також два роки поспіль на відкритті пластового року ми збирали харчі, побутову хімію і передавали волонтерам.

– “Пласт” і політика. Наскільки це сумісні речі? Бо коли “Пласт” каже, що треба змінювати цю країну, то, очевидно, що одним із найдієвіших методів є піти в політику, взяти владу у свої руки і зробити так, як вважаєш за потрібне. Але попри те, не було ще жодної політичної партії, основу якої складав “Пласт”.

■ Ви можете бачити людину на картинці, телеекранах, в інтернеті. Та ви можете не знати, що він пластун або пластунка. Це і є специфікою “Пласту”. Серед нас є доволі багато громадських, політичних діячів, але ви ніколи не бачили й не побачите партії “Пласт”, тому що ми виховуємо провідників нації, але ми не виховуємо політиків. У нас немає завдання створити людину, яка вміє читати чи писати закони. Ми виховуємо людину, яка вміє розбиратися у суті якихось процесів і творити їх на благо свого міста, активно брати участь у життєдіяльності країни. Ми завжди кажемо: “Хочете змін – почніть зі своєї вулиці”. І в нас дуже багато ініціатив, які пластуни продукують на рівні міста, ОТГ, населеного пункту, області й країни. Тому що серед пластунів уже є мери, губернатори, є заступники та помічники, є в апараті Президента, у Верховній Раді, є політичні сили, які очолюють пластуни. Вони кажуть, так, ми є пластуни. Але вони не ходять у нашому однострої й не кричать, що от я пластун, аби додати собі бонусів.

 

Тоді старші провідники сказали: “Ви хочете в політику? Нема проблем. Але покажіть своїми справами, що ви пластун.

 

У минулому, як тільки пластуни почали активно долучатися до політики, у нас були дискусії про те, як ми маємо ідентифікувати себе в політиці.Тоді старші провідники сказали: “Ви хочете в політику? Нема проблем. Але покажіть своїми справами, що ви пластун. Не зовнішнім атрибутом, наприклад, нашим одностроєм, щоби ви собі заробляли бонуси 100-літньою історією організації, а своїми справами. Докажіть, що ви варті того, аби люди вам довіряли”. Тому повторюся, у політичних силах доволі багато пластунів, які на місцях діють. А чому діють? Бо знають, що вони склали пластову присягу, і що ми за ними стежимо.

– Як “Пласт” встигає реагувати на виклики сучасного суспільства й потреби сучасності. Бо, на мою суб’єктивну думку, він би міг стати чудовою альтернативою таким уже дуже-дуже праворадикальним організаціям?

■ На щастя, історія циклічна, й ми вже з таким стикалися в Україні. Я нічого не маю проти хлопців, які вважають себе правими радикалами, які ходять у балаклавах і роблять якісь речі, бо сам був молодий, юний і запальний. Наш позитив [“Пласту”] в тому, що ми, особливо на місцях, можемо гнучко працювати. Для того, щоби здійснити зміни, нам не потрібні петиції. Звичайно, ми це робимо, але на місцях ми доволі самостійні.

 

Ми пропонуємо, а не затягуємо.

 

Чи нам потрібно зараз боротися за когось? Ми завжди боремося, скажемо так, за молодь. Але ми пропонуємо, а не затягуємо. Маємо таке негласне правило: “Пласт” відкритий для всіх, але не всім він підходить”. Тому що в нас є певні обмеження. Є 14 точок пластового закону. Ти даєш обітницю і ти маєш її виконувати. Порушив – попередження, ще раз – пересторога і аж до виключення з організації. Тому що попри братерство й доброзичливість, ми розуміємо – якщо хочемо виховувати молодь, то повинні показувати свій приклад.

►Я насправді вважаю, що зараз в українських реаліях потрібен той радикалізм. Хлопцям велика честь, бо хтось також мусить це робити. А щодо “Пласту” в цьому розрізі, то ми, насамперед, виховуємо дітей, і в нас, якщо відбуваються якісь заходи, то це беж жодних балаклав, без агітаційних прапорів, без підтримки жодних політичних сил.

 

Степан Бандера, через стан свого здоров’я, тільки за третім разом зумів вступити у “Пласт”.

 

– Як зі свіжою кров’ю. Чи достатньо молоді зараз у “Пласті”, щоб почувати себе повнокровним, свіжим, новим? І чи немає пропозицій полегшити трохи вимоги до пластунів, аби збільшити кількість членів організації?

■ Знаєте, ми не женемося за кількістю, а працюємо на якість. Хоча це не означає, що “Пласт” закритий. Так, у нас є певні обмеження, які ми можемо послабляти залежно від випадку. Наприклад, недавно мене журналістка питала, як ми працюємо з дітьми, які мають певні фізичні обмеження. А це є великим викликом для будь-якої організації, де програма розписана для фізично здорових дітей чи молоді. Але ми намагаємося відповідати на такі виклики. Поки що є поодинокі проекти, де ми долучаємо дітей із фізичними обмеженнями. Розуміємо, що має бути певна зміна. Позитив у тому, що в нас немає у цій частині догми, від якої ми б у жодному разі могли відступити. До прикладу, Степан Бандера, через стан свого здоров’я, тільки за третім разом зумів вступити у “Пласт”. Але він цього хотів і тому вступив. Зважаючи на те, що ми не є спортивною організацією, яка готує майстрів спорту, нам не треба, щоби дитина була 200% здоровою. Ми зробимо її здоровішою.

►І знову ж таки. Батьки завжди хочуть, щоб діти ходили до” Пласту”. Але не завжди в нас вистачає виховників, які б займалися з дітьми. Насправді є дуже багато дітей, які хочуть до нашої організації, але ми не маємо такої можливості. Тому пропонуємо батькам – хочете, щоби ваша дитина була з нами, – ставайте пластуном, ставайте виховником. Ми допоможемо.

– Ще один аспект відкритості організації. Минулого літа під час відвідування пластового табору “Сокіл” у селі Гриньків Рожнятівського району глава УГЦК Святослав (Шевчук) не дав чіткої відповіді на питання про малу кількість чинних капеланів у “Пласті”. Але “Пласт” не є релігійною організацією. Чи вважаєте ви за можливе й чи, можливо, ви вже залучаєте до капеланства в “Пласті” священиків інших конфесій ?

■ Вже було сказано, що “Пласт” доволі активно йде на Схід. Маємо велике представництво на Рівненщині, Волині, у Києві. А там православні громади є набагато чисельнішими. Відповідно там таке конфесійне співвідношення й між пластунами. Але “Пласт” тим і є унікальний, що в головних обов’язках пластуна є вірність Богові, однак немає жодної прив’язки до конфесії. Коли ми спілкуємося із дітьми про Бога, ми говоримо про те, що Бог – це любов, це є доброта. І тому конфесія для нас не є проблемою.

А відповідаючи на ваше питання про табір “Сокіл”, патріарха й капеланів, справді, “Пласт” завжди їх потребує. На Західній Україні так історично склалося, що в нас найбільш розвинені зв’язки із греко-католицькою церквою. Але ми також співпрацюємо з УПЦ КП, УАЦП. Це для нас не проблема. Навпаки, якщо священик православної церкви стає капеланом, це дуже добре. Ми тільки за.

Є інший бік питання. Чи обов’язково бути християнином, аби стати пластуном. Бо, до прикладу, кримські татари, не є християнами, але бувають не меншими патріотами. Тобто, що на першому місці – вірність Богові чи вірність Батьківщині?

■ Серед пластунів ведуться діалоги, що має бути на першому місці. Старші пластуни ставлять на перше місце вірність Богові. Водночас, покійний блаженніший Любомир (Гузар), який також був пластуном, відповідаючи на схоже питання сказав, що справді це виглядає обмеженням. Але, якщо ми хочемо, щоб Пласт був всеукраїнською організацією, то можливо і справді, питання про віру треба трохи пом’якшити, щоб дати людям, які сповідують іншу релігію і яка не суперечить нашим уявленням про Бога, можливість бути пластунами.

►До речі, до початку російської агресії, у Криму “Пласт” пропагувала франківська сім’я Яриновських. У 2012 році наші пластуни їхали туди на табір. Я думаю, що якби не така політична ситуація, то, можливо, зараз, уже у 2018 році, там би точно побачили пластунів – кримських татар.

– Ми починали зі 106 років організації й моє передостаннє запитання також буде про це. Хто з прикарпатців найбільше долучився до розвитку “Пласту”?

►12 квітня 1912 року пластуни вважають датою заснування нашої організації. Тоді у Львові, при академічній гімназії, була складена перша пластова присяга. Але паралельно із Львовом “Пласт” розвивався і в Станіславові. Вихованцями Станіславського Пласту були Дмитро Вітовський, очільник Листопадового зриву; Михайло Дяченко (Марко Боєслав), що очолював відділ УПА; Олекса Гірник, вихованець Станіславської гімназії, який вчинив акт самоспалення на Чернечій горі в Каневі; Юліан Дорош, який вважається засновником кінематографу на Галичині.

– Ну і останнє моє запитання. Від “Пласту” всі постійно чогось хочуть, тобто щось вимагають. Навіть частина моїх запитань були в такому руслі. Те уявлення про Пласт, яке в суспільстві на сьогодні склалося. Ви згодні з ним, приймаєте?

■ Ми вже трохи до цього звикли, але одночасно змінюємо цю ситуацію, тому що вже дуже багато людей, починаючи від влади, якихось організацій, тепер підходять до роботи з нами не з позиції “ви нам щось повинні”, а сприймають нас, як партнерів. Зараз це відчувається у співпраці з нашою міською владою, зокрема, з департаментом освіти. На його засіданнях говорять, що “Пласт” для них є стратегічним партнером.

 

Тепер підходять до роботи з нами не з позиції “ви нам щось повинні”, а сприймають нас, як партнерів.

 

Ми розуміємо, що є однією з найчисельніших організацій. Тому на нас постійно звертають багато уваги. Але з огляду на наше кредо: “Не питай, що держава зробила для тебе, а запитай, що ти зробив для держави”, – це не проблема. Ще раз кажу, будь які виклики для нас – це плюс. Вони стимулюють до розвитку. Якщо б ми стали нецікавими суспільству, то це б означало, що “Пласт” вже точно не той.

Розмову вів

Михайло Качанський