В Івано-Франківську вже 2 роки працює університет третього віку. Що це таке, яка його мета і для чого він потрібен? Про це розмовляли з доктором філологічних наук, письменницею Ольгою Деркачовою
Що таке університет третього віку?
Напевно всі чули про те, що навчання повинно тривати упродовж життя, а не закінчуватися в школі чи університеті. Адже багаж знань з часом старіє. Крім того, не все можна охопити під час свого навчання.
Університет третього віку розрахований для студентів кому є 60+. Це люди, здебільшого на пенсії, які приходять отримати знання просто тому, що їм цікаво, що відбувається в сучасному світі. Вони ходять, тому що в них є достатньо вільного часу, є бажання вчитися і розвиватися.
У нас побутує думка, що коли людина виходить на пенсію — це кінець. Все, що залишається робити — це плести шкарпетки, дивитися серіали, максимум — забирати з садочка чи зі школи. І якщо людина вела активний спосіб життя, то їй неприємно опинитися в такій ізоляції. Університет третього віку — це своєрідний вихід у світ, де можна активно працювати, навчатися та спілкуватися.
Як з’явився університет 3-го віку в Івано-Франківську?
У нас ця ідея вже витала в повітрі, вона була на часі. Десь два роки тому письменниця та перекладачка Наталя Ткачик вирішила втілити свою мрію — створити такий університет. Цю ідею підтримала Тетяна Соболик, редактор газети “Галицький кореспондент”, де працювала Наталя. До ініціативи долучилися викладачі ПНУ. Так і запрацював наш “університет”.
Як проходить навчання?
Заняття проходять раз на тиждень. Щочетверга о 3 годині дня можна прийти на науково-популярну лекцію від викладачів ПНУ та практиків. Серед предметів є правознавство, медицина, літературознавство, історія, краєзнавство. Ми вже говорили про барокову поезію, про міфи української мови, в чому суть пенсійної та освітньої реформи, що таке інклюзія, які є інфекційні захворювання, як говорити з представниками сект і так далі. Годину ми вчимося, а далі ще півгодини за чаєм та печивом обговорюємо тему лекції. Це все — безкоштовно.
У чому родзинка нашого університету 3-го віку?
Ми не зосереджені на ІТ-технологіях. Не тому, що ми не розвиваємося: якби була така потреба, то ми би це впровадили. Ми акцентуємо увагу на живе спілкування. Окрім того, займаємося рукоділлям для підтримки моторики рук. Ми показуємо зміни у педагогіці та відкриваємо те, що вони не вчили.
Наша родзинка полягає не тільки в тематиці, але й у спікерах. Це — історики Ігор Макарук та Андрій Яворський, майстриня Наталя Никорак, учителька та науковець Олеся Дибовська, медсестра Мар’яна Шевчук, юрист Володимир Ковальчук та релігієзнавець Ігор Ткач.
В чому особливості навчання людей поважного віку?
Головне — це терпіння і любов. Десь спікер має змовчати, десь погодитися, навіть коли ти не можеш. Тобто це толерантність. Слухач має право на свою думку. Також потрібно пам’ятати про доступність, цікавість лекції та живе спілкування.
Що дає навчання в університеті 3-го віку?
Наша проблема в тому, що ми завжди шукаємо відповідь на питання: для чого нам це. Є речі, які можна робити просто так і отримувати від цього насолоду. Мені здається, нам треба акцентувати на цьому “просто”, адже це цікаво, це новий досвід.